СУЧАСНИЙ СТАН І ПРИЧИНИ АМПУТАЦІЙ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Анотація

Резюме. Сьогодні ампутації виконуються з урахуванням усіх принципів малоінвазивності, гемостазу та подальшої реабілітації. Війна в Україні вивела проблему ампутацій на рівень гуманітарної катастрофи. Проте паралельно розгортається і система реабілітаційної відповіді.

Ампутація розглядається не лише як медичне втручання, але й як складний біопсихосоціальний процес, що потребує комплексної реабілітації. Це складний фізичний, психологічний і соціальний виклик, який вимагає цілісного, мультидисциплінарного підходу.

Метою дослідження є аналіз літературних даних щодо причин ампутації кінцівок у військовослужбовців в умовах воєнного стану в Україні для підвищення ефективності протезування та скорочення термінів реабілітації.

Головною причиною ампутацій серед військовослужбовців є мінно-вибухова травма, що супроводжується не лише руйнуванням тканин, але й забрудненням рани фрагментами ґрунту, одягу, металу. Такі ушкодження часто є комбінованими, із ураженням м’яких тканин, судин, кісток, що значно зменшує шанси на збереження кінцівки.

Ще однією поширеною причиною ампутацій є високоенергетичні вогнепальні поранення, які супроводжуються руйнуванням м’язів, кісток і судин. У разі пошкодження магістральних артерій виникає високий ризик ішемії, а затримка реваскуляризації призводить до незворотних змін у тканинах, що потребують ампутації.

Сучасні підходи до ампутацій в умовах повномасштабної війни зазнали значних змін. Головна парадигма змістилася від простого «рятування життя» до максимального збереження функціональності для майбутнього протезування.

Висновок. 1. Сучасна військова медицина перетворила ампутацію на складну пластичну та нейрохірургічну маніпуляцію. Головна мета якої не просто виживання, а повернення людини до активного життя, спорту та навіть до військової служби з використанням сучасних технологій.

1. У світі сьогоднішніх реалій ампутація не розглядається як просто видалення сегмента тіла. Це перший етап створення нового органу — системи «кукса + протез». Під час виконання ампутації хірург повинен мислити як протезист, заздалегідь створюючи оптимальні умови для подальшого протезування.
2. Пріоритетним напрямком є максимальне збереження довжини кістки, навіть якщо це потребує складних пластичних операцій. Оскільки, чим довша кукса, тим менші енерговитрати пацієнта при ходьбі та краща стабілізація.
3. Використання регіонарної анестезії та правильна робота з нервовими стовбурами під час операції зменшує фантомні болі, що є критично важливим, тому що безпосередньо впливає на ментальне здоров'я військовослужбовця в майбутньому.
4. Успіх реабілітації сьогодні залежить від мультидисциплінарної команди, у якій хірург, анестезіолог, фізичний терапевт і протезист працюють за єдиним протоколом та у тісній взаємодії.