ВПЛИВ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ У ПАЦІЄНТІВ З ДЕПРЕСИВНИМИ ЕПІЗОДАМИ

Анотація

Резюме. У роботі розглянуто роль фізичних вправ як важливого немедикаментозного компонента комплексної терапії пацієнтів із депресивними епізодами. На основі аналізу сучасних наукових джерел, зокрема систематичних оглядів, метааналізів та мережевих метааналізів рандомізованих контрольованих досліджень, опублікованих переважно протягом останніх п'яти років, узагальнено дані щодо епідеміологічного зв'язку рухової активності та ризику депресії, нейробіологічних механізмів антидепресивної дії фізичних вправ (модуляція BDNF, моноамінергічних систем, зниження нейрозапалення), а також порівняльної ефективності різних видів навантаження (аеробні, силові, тіло-орієнтовані практики). У власному клінічному спостереженні за 30 пацієнтами з депресивним епізодом встановлено, що включення структурованої програми аеробних вправ до стандартної медикаментозної терапії супроводжується статистично значущим і клінічно вагомим зниженням вираженості депресивної симптоматики за шкалами HDRS-17 та BDI-II порівняно з контрольною групою. Обґрунтовано доцільність включення індивідуалізованих програм фізичних вправ до складу комплексної реабілітації пацієнтів із депресивними розладами. Перспективним напрямком подальших досліджень є оптимізація режимів фізичних навантажень залежно від клінічного перебігу депресивних епізодів та вивчення довгострокової стійкості досягнутого ефекту.

Висновки.

1. Включення структурованої програми аеробної фізичних вправ до комплексного лікування депресивних епізодів забезпечує статистично значуще зниження депресивної симптоматики: редукція балів за шкалою HDRS-17 в основній групі виявилася на 34,5% більш вираженою порівняно з контрольною групою, яка отримувала лише медикаментозну терапію.
2. Аеробні вправи середньої інтенсивності тривалістю 45 хвилин тричі на тиждень протягом восьми тижнів є безпечним та ефективним немедикаментозним методом корекції депресивних станів, що узгоджується з оптимальними параметрами дозування, встановленими в сучасних метааналізах.
3. Більшість пацієнтів із депресивними епізодами (76,7%) до початку лікування вели малорухливий спосіб життя та не дотримувалися рекомендованого рівня фізичної активності, що свідчить про необхідність цілеспрямованої роботи з підвищення рухової активності цієї категорії хворих.
4. Суб'єктивне покращення загального самопочуття, підвищення рівня енергії та зниження тривожності відзначили 73,3% учасників основної групи вже після 3–4 тижнів регулярних занять, що підкреслює достатньо швидкий терапевтичний ефект фізичних вправ, ймовірно пов'язаний із гострими нейробіологічними змінами (модуляцією BDNF та моноамінергічної нейротрансмісії).
5. Труднощі з мотивацією до виконання фізичних вправ на початкових етапах відзначили 20% пацієнтів, що вказує на важливість психологічного супроводу та індивідуального підходу при впровадженні програм фізичної активності у цій групі хворих.
6. Отримані результати узгоджуються з даними сучасних міжнародних систематичних оглядів і метааналізів та підтверджують доцільність розробки й широкого впровадження індивідуалізованих програм фізичної активності як обов'язкового компонента комплексної терапії депресивних епізодів поряд із медикаментозним лікуванням та психотерапією.